Питання відповідальності за ДТП з потерпілими, особливо ті, що скоєні у стані алкогольного сп’яніння, завжди викликають жвавий суспільний інтерес. Адже йдеться не лише про порушення ПДР, а й про людські життя та здоров’я.
У центрі сьогоднішньої історії – справа водія, якого обвинувачено у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжке тілесне ушкодження потерпілому. Водій здійснював керування транспортним засобом у стані спʼяніння, що вплинуло на кваліфікацію кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України.
Суд першої інстанції, зваживши на щире каяття водія та його сприяння слідству, призначив йому покарання, мʼякше, ніж передбачено законом (у порядку, визначеному ст. 69 Кримінального кодексу) у виді штрафу. Проте, прокуратура оскаржила це рішення, вважаючи покарання занадто м’яким. Апеляційний суд частково погодився з аргументами прокурора та призначив водієві покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, однак звільнив водія від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, поклавши на нього певні обов`язків.
Призначаючи покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених в даному провадженні обставин в умовах воєнного стану можливо не враховувати обмеження, визначені ч. 1 ст. 75 Кримінального кодексу, та вирішивши, що виправлення та перевиховання обвинуваченого водія можливе без ізоляції від суспільства, на підставі ст. 75 Кримінального кодексу звільнив останнього від відбування основного покарання з покладенням на нього певних обов`язків.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Сторона обвинувачення зазначила, що приймаючи рішення про можливість звільнення водія від відбування покарання з випробуванням, апеляційним судом проігноровано той факт, що порушення ПДР, що призвели до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим, обвинуваченим вчинено в стані алкогольного сп’яніння та стало підставою для кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу, що виключає можливість застосування положень ст. 75 Кримінального кодексу при призначенні останньому покарання.
Частина перша статті 75 Кримінального кодексу України:
Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Розглядаючи провадження, Верховний Суд погодився, що відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, у найвищій судовій інстанції констатували, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що вчинення дорожньої транспортної пригоди водієм, який перебуває у стані алкогольного сп’яніння, унеможливлює звільнення його від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 Кримінального кодексу, оскільки зазначеною статтею передбачена заборона у її застосуванні.
Отже, колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом обвинуваченому за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу покарання із звільненням від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В результаті, рішення апеляційного суду, яким було звільнено обвинуваченого від відбування покарання у виді позбавлення волі було скасовано та призначено новий розгляд справи в апеляційному суді.
Однак, адвокат по ДТП, здійснюючи захист водія в кримінальних провадженнях, зобовʼязаний памʼятати, попри заборону звільняти водія, якого визнано винним в ДТП з потерпілими, яку він вчинив у стані спʼяніння, від відбування призначеного покарання, немає заборони призначати такому водію мʼякшого покарання, ніж визначено законом.
Апеляційний суд, переглядаючи дану справу скасував вирок суду першої інстанції, яким було призначено покарання у виді штрафу та призначив покарання у виді одного року обмеження волі.
Раніше адвокат по ДТП спростував залежність стану спʼяніння від наслідків ДТП з потерпілими.
Стаття 286-1 Кримінального кодексу України. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння
1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, – караються позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п’яти років.
2. Ті самі діяння, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п’яти до восьми років.
3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили смерть потерпілого, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п’яти до десяти років.
4. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років.